Питання «що ти зараз відчуваєш» ставить у глухий кут багатьох людей. Хтось відповідає «нормально», хтось перераховує події замість почуттів, хтось чесно каже, що не знає. Коли така складність є стійкою і зачіпає більшість емоційних ситуацій, психологи говорять про алекситимію.

Термін склали з грецьких коренів, і буквально він означає «немає слів для почуттів». Запропонував його американський психіатр Пітер Сіфнеос на початку 1970-х років, спостерігаючи за пацієнтами з психосоматичними скаргами.

Що це таке

Алекситимія складається з кількох компонентів, які зазвичай ідуть разом.

Труднощі з розпізнаванням емоцій. Людина відчуває, що всередині щось відбувається, але не може визначити, що саме. Тілесні відчуття при цьому помітні: стиснення в грудях, важкість, напруга.

Труднощі з описом емоцій іншим. Навіть коли стан зрозумілий, підібрати слова складно. Розмови про почуття здаються порожніми або незручними.

Зовнішньо орієнтоване мислення. Увага спрямована на факти, дії й обставини, а не на внутрішній світ. Розповідь про важкий день перетворюється на хронологію подій без жодної згадки про переживання.

Іноді додають ще одну особливість: збіднену уяву й мало фантазій. Цей компонент обговорюється дослідниками як менш стабільний.

Важливо не плутати алекситимію з відсутністю емоцій. Емоції є, вони працюють і впливають на поведінку. Ламається доступ до них: розпізнавання і називання.

Це риса, а не діагноз

Алекситимія не входить ані в МКХ, ані в DSM. Її не діагностують, а вимірюють. Найвідоміший інструмент, Торонтська шкала алекситимії (TAS-20), дає бал на шкалі, а не категорію «є або немає». За різними оцінками, виражені показники зустрічаються приблизно у десятої частини населення, і в чоловіків дещо частіше.

Це означає дві речі. Перше: сама по собі алекситимія не є хворобою і не потребує лікування. Друге: вона є фактором ризику, бо ускладнює регуляцію станів і зменшує ймовірність того, що людина вчасно звернеться по допомогу. Складно попросити підтримки, коли не можеш сказати, що з тобою.

Зв’язок із психосоматикою

Історично поняття виникло саме в цьому контексті, і зв’язок підтверджується дослідженнями.

Логіка приблизно така. Емоція завжди має тілесну складову: зміну дихання, напругу м’язів, серцебиття. Якщо емоційний бік не розпізнається, у свідомості лишається тільки тілесний. Людина реєструє симптом, але не бачить його джерела. Далі підключається тривога через незрозумілий стан, вона підсилює тілесні прояви, і коло замикається.

Звідси типовий маршрут: пацієнт роками ходить від кардіолога до гастроентеролога зі скаргами, обстеження не знаходять патології, а полегшення не настає. Докладніше про механізми таких станів у матеріалі про психосоматику.

Це не означає, що тілесні скарги «вигадані» чи що обстеження зайві. Соматичну патологію треба виключати. Але коли обстеження чисті, а симптом лишається, є сенс подивитися в бік емоційної регуляції.

З чим ще вона пов’язана

Контекст	Що відомо
Розлади аутистичного спектру	Виражена алекситимія зустрічається у значної частини людей із РАС, але вона не є обов’язковою ознакою і не тотожна аутизму
Депресія	Показники алекситимії часто підвищені під час епізоду і можуть знижуватися при покращенні стану
ПТСР	Емоційне заціпеніння після травми ускладнює доступ до почуттів, у ранньому травматичному досвіді часто не було умов навчитися називати емоції
Харчові розлади	Труднощі з розпізнаванням внутрішніх станів описані як фактор, що ускладнює терапію
Неврологічні захворювання	Алекситимія описана після інсультів і черепно-мозкових травм із ураженням певних зон

Дослідники досі сперечаються, чи є алекситимія стабільною рисою, чи станом, що змінюється разом із основним розладом. Найімовірніше, існують обидва варіанти: відносно стійка риса й тимчасове підвищення показників на тлі депресії або гострого стресу.

Як це проявляється в стосунках

Найчастіші складнощі виглядають так.

Партнер запитує «що з тобою», людина відповідає «нічого» або «все нормально». Це не ухиляння, а чесна відповідь на питання, на яке немає доступу. Партнер читає це як закритість чи байдужість.

Емоційна підтримка теж дається складно. На чиїсь сльози природною реакцією стає пропозиція рішення: полагодити, розібратися, дати пораду. Потреба співрозмовника в тому, щоб його просто вислухали, лишається непоміченою.

Напруга накопичується непомітно і виходить назовні різко: спалахом роздратування, різким рішенням, тілесним симптомом. Оточення бачить це як непередбачуваність.

Часто виникає плутанина з емоційною холодністю. Різниця принципова: холодна людина не переймається чужим станом, людина з алекситимією переймається, але не має інструментів це виразити.

Чи можна навчитися відчувати

Так. Здатність розпізнавати і називати емоції є навичкою, а навички розвиваються. Терапія в цьому напрямі працює, і робота йде поетапно.

Починають із тіла. Оскільки тілесні відчуття зазвичай доступні, вони стають вхідними дверима. Людина вчиться помічати, де саме в тілі виникає напруга, і зв’язувати це з ситуаціями, у яких вона з’являється.

Розширюють словник. Список емоцій, картки, шкали інтенсивності. Це виглядає механічно, але саме така конкретика повертає доступ до внутрішнього стану.

Ведуть щоденник. Записи за схемою «ситуація, тілесне відчуття, думка, ймовірна емоція». Через кілька тижнів з’являються повторювані патерни, і вгадування перетворюється на розпізнавання.

Працюють з інтерпретацією. Терапевт допомагає перевірити гіпотези: чи це роздратування, чи страх під ним, чи втома. Поступово людина вчиться робити це самостійно.

Тренують комунікацію. Прості формули на кшталт «мені зараз важко, я не можу назвати що, дай мені годину» знімають напругу в стосунках навіть до того, як з’явиться точне слово.

Прогрес тут повільніший, ніж у багатьох інших запитах, і це нормально. Йдеться про навичку, яка в більшості людей формується в дитинстві роками.

Часті питання

Чи є алекситимія діагнозом?

Ні. Це вимірювана риса, якої немає в діагностичних класифікаціях. Її оцінюють опитувальниками, і бал показує ступінь вираженості, а не наявність хвороби.

Чи одне й те саме алекситимія та аутизм?

Ні. Виражена алекситимія справді частіше зустрічається у людей із РАС, але вона буває і без аутизму, а частина людей із РАС не має алекситимії. Це різні речі, які іноді збігаються.

Чи означає це, що людина не здатна любити?

Ні. Емоції й прив’язаність нікуди не зникають. Складність стосується їх розпізнавання й словесного вираження, і вона часто компенсується вчинками.

До кого звертатися?

Почати варто з консультації психотерапевта. Якщо є тілесні скарги, спершу потрібне обстеження у профільного лікаря, щоб виключити соматичну причину. Якщо алекситимія супроводжується пригніченим настроєм або тривогою, потрібна оцінка психіатра.

Якщо ви не можете зрозуміти, що з вами відбувається, а тіло тим часом подає сигнали, це робочий запит для фахівця. Психотерапевти клініки «PALMIRA Mental» у Києві допомагають відновити контакт із власними емоціями і зменшити тілесні прояви стресу. Запишіться на консультацію через сторінку контактів або перегляньте напрям психотерапії.

Алекситимія: труднощі з розпізнаванням власних емоцій