“Роздвоєння особистості” є побутовим висловом, а не діагнозом. Ним називають і різкі перепади настрою, і внутрішні суперечності, і шизофренію, і стан, який у медицині позначають як дисоціативний розлад ідентичності. Плутанина настільки поширена, що з неї варто почати.

Чому роздвоєння особистості плутають із шизофренією

Джерело плутанини у самій назві. Грецьке “схізо” означає “розщеплюю”, тому шизофренію часто розуміють буквально, як розщеплення на кілька особистостей. Насправді йдеться про розщеплення між різними психічними функціями: мисленням, емоціями та сприйняттям всередині однієї особистості.

Різниця між двома станами принципова.

Шизофренія належить до психотичних розладів. Її стрижень становлять маячення, галюцинації, розлади мислення, зниження емоційної виразності та мотивації. Особистість у людини при цьому лишається одна.
Дисоціативний розлад ідентичності належить до дисоціативних, а не психотичних станів. Тут порушена цілісність самосвідомості й пам’яті, а психотичних симптомів у класичному вигляді немає.

Ще однією поширеною підміною є біполярний розлад. Зміна фаз настрою іноді описується як “дві людини в одній”, хоча йдеться про перепади афекту, а не про різні ідентичності.

Що таке дисоціативний розлад ідентичності

Дисоціативний розлад ідентичності (ДРІ) описують як наявність у людини двох чи більше відносно стійких станів ідентичності, кожен зі своєю манерою поведінки, спогадами й ставленням до себе та світу. Перемикання між ними супроводжується провалами в пам’яті на щоденні події, які виходять за межі звичайної забудькуватості. У МКХ-10 стан позначений кодом F44.81 у групі дисоціативних розладів, поряд з іншими рубриками класифікації психічних розладів.

Дисоціація сама по собі не є хворобою. Короткі епізоди відстороненості знайомі багатьом, наприклад коли людина не пам’ятає дороги додому. Про розлад ідеться тоді, коли роз’єднання стає стійким, впливає на пам’ять та ідентичність і суттєво порушує життя.

Зв’язок із тяжкою дитячою травмою

Найпоширеніша модель пояснює ДРІ як наслідок хронічної травматизації у ранньому дитинстві: повторюваного насильства, зневаги, життя в умовах постійної загрози з боку тих, хто мав захищати. Дитина не може ані втекти, ані змінити ситуацію, і психіка вдається до відокремлення нестерпного досвіду. Частини пам’яті та переживань залишаються поза загальним “я”.

Це пояснює, чому симптоми ДРІ рідко бувають ізольованими. Поруч зазвичай є посттравматичний стресовий розлад, депресія, тривога, порушення сну, самопошкодження, а також деперсоналізація як окремий симптом.

Як проявляється

Провали у пам’яті на періоди часу, знайдені речі, повідомлення чи записи, яких людина не пам’ятає.
Відчуття, що дії відбуваються ніби не з нею, або що всередині є інший “голос”, який коментує та сперечається. На відміну від галюцинацій при психозі, ці переживання зазвичай сприймаються як внутрішні.
Різкі зміни поведінки, почерку, манери мовлення, звичок, помічені оточенням.
Відчуття нереальності себе або довколишнього світу, близьке до дереалізації.
Хронічне відчуття внутрішньої роз’єднаності, труднощі з відповіддю на питання, хто я.

Люди з ДРІ найчастіше звертаються по допомогу не через “інші особистості”, а через депресію, тривогу, безсоння або наслідки травми. Середній шлях до правильного діагнозу займає роки.

Суперечки навколо діагнозу

Чесно кажучи, ДРІ залишається одним із найбільш дискусійних діагнозів у психіатрії, і про це варто говорити прямо.

Частина фахівців вважає його наслідком ранньої травми, як описано вище. Це переважна модель у сучасних настановах.
Інша частина наголошує на ролі навіювання: симптоми можуть формуватися під впливом певних психотерапевтичних технік, зокрема гіпнозу з пошуком “витіснених спогадів”, а також під впливом культури, фільмів і спільнот в інтернеті.
Частота діагнозу різко відрізняється між країнами й навіть між окремими клініками, що вказує на вплив діагностичних традицій.
Спогади, відновлені під гіпнозом, не вважаються надійним доказом подій. Пам’ять реконструктивна й піддається впливу запитань.

Практичний висновок для пацієнта простий. Досвід страждання є реальним у будь-якому випадку, і він потребує допомоги. Водночас поспішний діагноз без ретельного обстеження здатен нашкодити, тому обережність фахівця тут не є недовірою до людини.

Діагностика

Обстеження проводить лікар психіатр, за потреби разом із психотерапевтом. Воно включає:

докладне клінічне інтерв’ю та історію життя, з обережним ставленням до питань про травму;
структуровані шкали оцінки дисоціації як допоміжний інструмент, а не як підставу для діагнозу;
скринінг депресії, тривоги, ПТСР, ризику самопошкодження;
диференціальну діагностику з шизофренією, біполярним та межовим розладом особистості, епілепсією скроневої частки, наслідками черепно-мозкової травми та впливом психоактивних речовин;
за потреби неврологічне обстеження.

Обстеження зазвичай потребує кількох зустрічей. Діагноз, поставлений за одну коротку консультацію чи за результатом онлайн-тесту, довіри не заслуговує.

Лікування

Основним методом є тривала психотерапія. Сучасні підходи описують поетапну роботу.

Стабілізація й безпека. Зниження самопошкоджень, налагодження сну, навички заземлення при епізодах дисоціації, вибудовування безпечного побуту. Цей етап найдовший і найважливіший.
Робота з травматичним досвідом. Поступова, дозована, лише після досягнутої стабільності. Форсування цього етапу погіршує стан.
Інтеграція та повернення до життя. Відновлення цілісного відчуття себе, робота зі стосунками, навчанням, професією.

Медикаменти не лікують сам розлад, але психіатр призначає їх при супутніх станах: депресії, тривозі, порушеннях сну, наслідках травми. Гіпноз із метою “видобути спогади” при цьому стані не рекомендують через ризик формування хибних спогадів.

Прогноз залежить від тривалості розладу, тяжкості травматичного досвіду й регулярності терапії. Багато пацієнтів досягають стабільного стану, відновлюють роботу й стосунки, хоча робота займає роки.

Часті питання

Чи одне й те саме роздвоєння особистості та шизофренія?

Ні. Шизофренія є психотичним розладом із маяченням і галюцинаціями. Дисоціативний розлад ідентичності стосується пам’яті й самосвідомості, психотичних симптомів у класичному вигляді при ньому немає.

Чи небезпечні люди з цим діагнозом?

Стереотип про небезпечність походить із кіно. Насправді ризик спрямований радше на самого пацієнта, у вигляді самопошкоджень, ніж на оточення.

Чи можна визначити цей розлад за онлайн-тестом?

Ні. Тести можуть виявити підвищений рівень дисоціації, але діагноз ставить лише лікар після повного обстеження, з виключенням неврологічних та інших психічних причин.

Скільки триває лікування?

Йдеться про роки регулярної психотерапії. Перші результати у вигляді кращого сну, меншої тривоги та рідших епізодів дисоціації зазвичай з’являються значно раніше.

Якщо ви стикаєтеся з провалами у пам’яті, відчуттям внутрішньої роз’єднаності чи наслідками травматичного досвіду, запишіться на консультацію у клініці “PALMIRA Mental” у Києві. Зв’яжіться з нами через сторінку контактів або перегляньте інші напрями психіатричної допомоги.